вівторок, 27 вересня 2016 р.

Стилі сімейного виховання



За будь – яких часів родина відігравала значну роль у виховному процесі; інколи – головну, інколи – поступалася пальмою першості школі та суспільству, але завжди – саме в сім’ї починався процес виховання дитини.
Про сучасну родину багато пишуть і говорять. Адже виховання дітей у ХХІ столітті – процес поєднання плідної та наполегливої праці як сім’ї, так і школи та суспільства.
Розглянемо більш детально особливості стилів виховання, приділивши увагу результатам кожного з них та врахуванню психологом їх у своїй роботі.
Кожен період в історії характеризується певними стилями виховання: залежно від того, в якому типі особистості було зацікавлене суспільство. Стилі виховання в різні історичні епохи вивчали багато вчених, серед яких Я.А. Коменський, Й.Г. Пестолоцці, Ж.-Ж. Руссо та ін..
Отже стилем сімейного виховання слід розуміти характерне ставлення батьків до дитини, які застосовують певні засоби й методи педагогічного впливу, що полягають у своєрідній манері словесного звернення та взаємодії.
На сучасному етапі розвитку освіти  тісна взаємодія сім’ї і школи є одним із пріоритетних напрямків виховання. Такі знання дозволять психологу та класному керівникові визначити, як саме складаються відносини в родині дитини, які методи застосовують батьки для покарання та заохочення, які моральні цінності домінують у родині і – як наслідок – які моральні цінності вона формує, як ставляться батьки до дитини. У психологічній літературі виокремлюють таку стилі сімейного виховання:потуральник, змагальний, розважливий, запобігливий, контролюючий, співчутливий, гармонійний..
На формування стилів сімейного виховання впливають об’єктивні та суб’єктивні фактори, а також генетичні особливості батьків і дитини. На вибір стилю сімейного виховання впливають:
·         типи темпераменту батьків, їхня сумісність;
·         традиції родини, у яких виховувалися самі батьки;
·         науково – педагогічна література, яку читають батьки;
·         рівень освіти батьків.


Потуральний стиль сімейного виховання.
Майже з пелюшок дитині надано повну, безконтрольну свободу дій. Дорослі в таких родинах частіше за все зайняті собою: власними справами, друзями та роботою, їх майже не хвилює душевний стан дитини, вони байдужі до її потреб і запитів, а іноді просто не вважають за потрібне звертати на них увагу.
Непослідовно й невміло такі батьки використовують методи як покарання, так і заохочення: наприклад, карають дитину й відразу ж заохочують її, лишень би вона не засмучувалася та не заважала батькам.
Головний метод виховання в такій родині – батіг та пряник. Взаємини з дитиною будуються таким чином, що мимоволі пророкують її на пошук найбільш вигідних форм взаємодії з оточуючими, стимулюють формування таких якостей, як догідництво, лестощі та підлабузництво.
Батьки постійно демонструють дитині нещире ставлення до оточуючих: друзів, сусідів і родичів, У присутності дітей у таких родинах обговорюють інших людей, а в міру дорослішання дитини – разом із нею. Діти занадто рано опановують науку вигоди: вигідні люди, вигідні  взаємини, вигідне для родини розв’язання проблем. На перший погляд дитина з такої родини вільна у виборі форм поводження, однак поза власною родиною від неї вимагається формальне прилюдне дотримання правил пристойності. Такі діти зберігають свої таємниці за сімома печатками, тобто весь час перебувають насторожі, у стресовому стані. Навіть інтелектуальну діяльність своїх дітей батьки в таких сім’ях стимулюють для отримання максимальної вигоди. Як наслідок такого виховання – формування конформного соціально – психологічного типу особистості
У  дитячому середовищі молодші школярі конформного типу мають славу наклепників, підлабузників і підлиз. Такі учні полюбляють вихвалятися, не здатні на щире співчуття та співпереживання. Діти цього типу не люблять ані розумової, ані фізичної праці: ця тенденція триває усі вікові періоди життя. Під час уроку молодші школярі такого типу дуже швидко втомлюються і намагаються під будь-яким приводом ухилитися від роботи. Часто такі учні несумлінно ставляться до доручень учителя і різноманітних обов’ язків. Для них нерідко не існує заборон і моральних норм: уже з молодшого шкільного віку вони зовсім не налаштовані на навчальну діяльність, бо їх цікавить лише кінцевий результат – оцінка.
Такі учні можуть демонструвати самовпевненість, яка межує з хамством. Виявлятися це починає в молодшому шкільному віці, але наочно спостерігається у старшому. Насамперед це відбивається на батьках, коли підліток починає грубіянити їм, не зважаючи на реакцію дорослих. З раннього дитинства характерові цих дітей притаманно обіцяти, але не виконувати свої обіцянки; вимогливо ставитися до інших, але не до себе.
Педагог, який працює з такими учнями повинен знати:дітей конформного типу цікавить процес навчання, однак вони за будь-яку ціну вимагають від вчителя вищої оцінки.. Такі учні зовсім не сприймають будь – яку критику на свою адресу: завжди знайдеться хтось інший винний. Якщо такій   дитині щось вигідно, вона може бути напрочуд цілеспрямованою та ініціативною.  Результати психологічних досліджень свідчать про те, що учні конформного типу під час вступу до школи часто виявляють низький інтелектуальний показник, який може значно покращитися на наступних ступенях навчання.
Такі учні не здатні безкорисно дружити, важко вживаються в дитячий колектив, намагаються весь час бути «на очах» і, якщо такого не відбувається, готові обвинувачувати у своїх проблемах буд – кого , крім себе. Найчастіше манера поведінки таких учнів призводить до конфліктних ситуацій, ними ж і спровокованих. Під час психологічних консультацій батьки нерідко скаржаться на те, що в класі дитину не люблять, не дають їй можливості проявити себе; у класі не проводиться нічого цікавого, класний керівник не приділяє увагу учнівському колективу. Насправді ж дитина сама ігнорує і відкидає пропозиції педагога та однолітків, різко критикує всі колективні заходи, натомість не пропонуючи нічого.
У свою чергу батьки не вважають за потрібне розібратися в ситуації і цілковито довіряють своїй дитині, весь час підкреслюючи її достоїнства.  Навіть до вад ставляться з любов’ю і розчуленням. Зазвичай такі батьки кажуть: «Я сам був таким, однак виріс порядною людиною».
Виховуючи таких дітей, класному керівникові треба обов’язково звертати увагу на співпрацю з батьками: залучати до спілкування з однолітками їх дитини, запрошувати на зустрічі з педагогами (навіть якщо в цьому немає нагальної потреби), на свята і заходи класу. Таким чином батькам буде корисно бачити свою дитину в процесі спілкування з однолітками, порівнювати її поведінку з поведінкою інших дітей.
Рекомендації класним керівникам:
·         негайно розв’язати будь – яку конфліктну ситуацію, пов’язану з проблемною дитиною;
·         обговорювати з учнем ситуацію, що склалася, наодинці;
·         надавати учневі можливість проявити себе, продемонструвати свої здібності в колективі;
·         створити ситуації, в яких учень зможе об’єктивно порівняти свою поведінку та поведінку однолітків;
·         залучати фахівців до консультацій з такими батьками;
·         заохочувати батьків до участі в батьківських зборах для наведення прикладів позитивного досвіду виховання дітей в інших родинах.

Змагальний стиль сімейного виховання
У разі застосування змагального стилю сімейного виховання батьки з раннього віку вбачають у діях своєї дитини щось видатне і незвичайне, постійно заохочують активність своєї дитини, іноді не лише морально, а й матеріально. Батьки постійно порівнюють свою дитину з іншими і дуже страждають, якщо це порівняння не на її користь. Намагаючись розкрити таланти своєї дитини, батьки – іноді всупереч її бажанню – наполягають на багатобічному і не завжди виправданому розвиткові, однак такий різнобічний розвиток, зовсім не пов’язаний з інтересами дитини, - це наслідок батьківського егоїзму. За зручної нагоди батьки охоче заявляють про те, що їхня дитини чимсь займається і дуже добре це вміє. Врешті – решт дитина стає цілком переконаною у своїй перевазі над іншими дітьми. Якщо ж вона зазнає поразки, це надовго вибиває її зі звичної колії і призводить до депресії і апатії. Участь дитини  з раннього віку в різноманітних гуртках і секціях інколи спричиняє проблеми пов’язані з її здоров’ям: перевантаження, хронічна вона згодом можуть позначитися на здоров’ї дитини.
За змагального стилю сімейного виховання батьки використовують методи як заохочення, так і покарання. Однак, якщо поведінка дитини порушує норми, які прийняті в родині, покарання може бути не тільки суворим, але й невиправдано жорстоким.
У своїй любові до дитини такі батьки інколи не звертають уваги на особистісні якості дитини, захищаючи свою дитину від будь – яких претензій з боку інших, у тому числі школи, вони при цьому не звертають уваги на те, права чи не права їхня дитина.  Ці батьки не виносять кривдників своєї дитини, не бояться конфліктувати з ними, незважаючи на те, дорослий це чи дитина.
 Внаслідок такого виховання формується пошуковий соціально – психологічний тип особистості дитини.
Батьки в таких сім’ях уважно стежать за інтелектуальним розвитком своїх дітей і заохочують пошукову діяльність  дитини похвалою, діти ж, у свою чергу, привчаються демонструвати свої здібності і інтелектуальні досягнення. Для надання допомоги такій родині педагог повинен навчити батьків бачити також і слабкі боки дитини, адекватно реагувати на них і вчасно виправляти.
Учні пошукового типу, починаючи з першого класу, можуть навчатися тільки на «відмінно». Вони постійно демонструють свою ерудицію та здібності, внаслідок чого їм уже в початковій школі важко спілкуватися з однолітками. Висока активність цих дітей дозволяє їм легко та швидко досягти значних успіхів, особливо за умов конкуренції.  У будь – якій діяльності їх цікавить результат. Такі учні охоче хапаються за будь – які справи в класі, беруть  участь в усіх заходах, аби лише їх помітили й оцінили. Психологи  вважають, що ці діти можуть виявити агресивність, якщо результати їх діяльності не буде належно оцінено або якщо в них хоча б щось не вийде.
У дитячому колективі такі учні претендують  на лідерство й офіційне визнання, Вони полюбляють командувати другими дітьми й дуже задоволені, якщо хтось потрапить в залежність від них. Свої помилки та промахи учні цього типу дуже переживають. У таких дітей надзвичайно розвинена воля. Уже з раннього дитинства вони на диво дисципліновані та ініціативні.  Їм притаманні самовпевненість, зарозумілість, егоїстичність, перебільшення своїх можливостей, байдужість до інтересів колективу, цілковита  зосередженість на демонстрації своїх можливостей. Проте за умови плідної співпраці родини та педагогів такі діти матимуть  можливість відкрити все найкраще, що закладено в них природою, зможуть виявити товариськість, інтелект, впевненість у собі, а також самоконтроль і сумлінність.
Створюючи такому учневі в дитячому колективі умови для прояву його лідерських якостей, класний керівник повинен допомогти йому виявити ці якості без шкоди для колективу та нього самого. Жодної негативної ситуації не можна залишати поза увагою, треба аналізувати її разом із дитиною у доброзичливій і спокійній обстановці. Таким школярам легше переживати  свої невдачі та помилки  віч – на – віч з учителем, тому прилюдне обговорення їх у колективі виключається.  Діти пошукового типу досить болісно реагують на будь – яку критику на свою адресу, особливо з боку дітей – конкурентів.
Про досягнення такої дитини класний керівник повинен індивідуально говорити батькам.
Формувати батьків і тактовно вказувати їм на проблеми,що вимагають негайного розв’язання. Виховуючи таких учнів, необхідно звертати увагу на формування критичного осмислення ними своїх вчинків в різних ситуаціях. Особливої уваги вимагають формування культури спілкування з дорослими і однолітками, розвиток уміння слухати та чути не тільки себе, а й інших.
Подоланню шкідливих звичок, формуванню шкідливих рис характеру,зокрема, такі заходи:  моделювання таких ситуацій, в яких учня буде поставлено перед вибором між собою та іншими або обранням справедливого й правильного рішення. Проте класний керівник повинен пам’ятати, що таким дітям властиві прояви агресивності. Аби її подолати необхідно не залишати поза увагою жодного такого прояву. Таких учнів слід привчати до відповідальності  і необхідності вибачатися за завдані образи. У позаурочній діяльності слід приділяти увагу проведенню в класі заходів, які формуватимуть у школярів уміння співчувати, підтримувати інших, допомагати їм у важку хвилину.
       Рекомендації класним керівникам
·       не залишати поза увагою жодного негативного прояву в поведінці таких учнів;
·       оголошувати батькам таких учнів об’єктивні результати розвитку їх улюбленців, у жодному разі не прикрашати й не перебільшувати їхніх досягнень;
·       моделювати виховні ситуації, в яких проблемні школярі мали б підготувати позакласні заходи, пов’язані з досягненнями однолітків;
·       вчити учнів об’єктивно оцінювати власні успіхи та радіти успіхам інших;
·       позакласні заходи проводити на високому рівні морального напруження, що стимулюватиме формування таких особистісних якостей, як співчуття, терпимість, уміння бути добрим і виявляти вдячність іншим;
·       залучати до свого педагогічного арсеналу методики, що сприятимуть подоланню сарказму, іронії, відвертого неприйняття інших.  

Розважальний  стиль сімейного виховання
Від самого початку дитині надано повну свободу дій, можливість набувати особистого досвіду шляхом власних проб і помилок. Педагогічний арсенал таких батьків виключає окрики, гримання та докори: батьки вважають, що активність дитини повинна мати природний вихід. У вихованні своїх дітей вони повністю виключають будь – яку примусовість та фізичні покарання, бо вважають, що дитина сама здатна обрати собі діяльність до душі, а вони мають право лише на рекомендацію чи пораду.
У таких сім’ях складаються теплі, добрі та відверті взаємини. Діти разом із дорослими беруть участь у сімейних радах, розв’язанні сімейних ситуацій. Батьки опікуються тим, щоб гідність їхньої  дитини ніколи не принижувалася ані сторонніми людьми, ані родичами. Крім того, батьки таких дітей з ентузіазмом беруть участь у житті того дитячого колективу, в якому перебуває їхня дитина.
Результатом такого стилю сімейного виховання є сенситивний соціально - психологічний тип  особистості.
Діти з малих років  шанобливо ставляться до старшого покоління: бо саме так чинять у їхній родині. В таких сім’ях покарання не завжди миттєво супроводжує поганий вчинок – батьки дають можливість дитині обміркувати вчинене, усвідомити свої помилки та провину. Таким чином дитина має змогу осмислити проблему з позиції різних людей, втягнених у конфлікт. У таких родинах діти виростають допитливими і активними. Вже в початковій школі вони добре поінформовані про події навколишнього світу, досить самостійні, не потребують зайвих нагадувань. Педагоги, працюючи з дітьми, в яких уже сформована пізнавальна мотивація, повинні знати: таким учням не можна нудьгувати на уроці, вони повинні весь час діяти.
Однак іноді, якщо шкільні педагоги дотримуються авторитарного стилю управління дитячим колективом, дітям з таких родин дуже важко пристосуватися до школи та вчителів. До учнів колективу «сенситивні» діти швидко звикають.  У своїй родині вони привчені до вільного спілкування з дорослими людьми, які зважають на їхню думку. Якщо педагог не візьме цю особливість до уваги, школі починають відкрито протестувати проти авторитарного управління класом, тому вчителі з авторитарним стилем спілкування називають таких дітей важкими. Подеколи з боку класного керівника необхідні титанічні зусилля, щоб дитина розв’язала подібні проблеми.
     Рекомендації класним керівникам
  • вчасно інформувати батьків про труднощі у взаєминах їхніх дітей з однолітками та вчителями;
  • звертати увагу вчителів на системи взаємовідносин і цінностей у таких родинах;
  • надавати батькам можливість самостійно аналізувати різноманітні ситуації, пов’язані з вихованням їхніх дітей, для прийняття відповідних рішень;
  • демонструвати авторитарним педагогам досягнення таких учнів у інших учителів;
  • стимулювати інтереси та мислення учнів, їхню ініціативу.

Запобігливий стиль сімейного виховання
Запобігливий стиль сімейного виховання можуть спричинити як патологічна хворобливість дитини, так і особливості характеру батьків. У випадку, якщо дитина часто хворіє, батьки стають надзвичайно недовірливими й болісно реагують на будь – який прояв її нездоров’я. Вони ані на хвилину не залишають дитину без догляду та опіки. Дитина в такій родині практично позбавлена активної діяльності, лише батьки визнають коло її діяльності, ініціюють дитячі ігри, регламентують її поведінку.
         Таке ставлення батьків можна пояснити ще й  тим, що вони страшаться порушити раз і назавжди заведений удома порядок, жахаються будь – яких проявів ініціативи з боку дитини.  Ледве не з пелюшок батьки намагаються відсторонити своє дитя від будь – яких покарань з будь – якого боку. Дуже часто в таких родинах заведено задовольняти найменшу примху дитини. Коли дитина дорослішає, батьки починають використовувати матеріальне стимулювання для того,  щоб вона не виходила з покори та була слухняною. Батьки вважають, що подібний нагляд захистить дитину і від гормональних змін, і від кризових ситуацій.
         Несвідомо виховуючи в дитині інфантилізм, її батьки роблять все можливе і неможливе, щоб вона уникла будь – яких труднощів, особливо, якщо їхнє життя труднощів не  оминули.  Оскільки такі батьки вважають інших людей  джерелом неприємностей для своїх дітей, то усі сторонні люди викликають у них велику осторогу.
Педагогам треба знати, що батьки «інфантильних» дітей готові співробітничати  з тими вчителями, які не лише підтримують всі їхні починання, але й співчувати їм, бо найменша самостійна дія дитини викликає у таких батьків тривогу і острах.
 На жаль, вихованню моральних цінностей ці батьки приділяють занадто мало уваги, у дітей з таких сімей формується ситуативна мораль: опинившись в тій чи іншій соціальній групі,вони дотримуються моральних принципів цієї групи, із заплющеними очима довіряють чужій думці.
         У процесі запобігливого стилю виховання формується інфантильний соціально – психологічний тип особистості.
 Особливу увагу педагог повинен приділити розумовій діяльності таких учнів: у них уже в початковій школі спостерігаються проблеми з навчанням, спосіб мислення таких школярів – від предметної діяльності до абстрагування, а не навпаки. Теоретичний аналіз викликає у них значні труднощі, бо набагато швидше вони сприймають навчальний матеріал, якщо його подано наглядно або як приклад. У спілкуванні з однолітками такі діти найчастіше байдужі, здатні обмовити або зрадити свого товариша заради вигоди.
         Ще однією особливістю учнів інфантильного типу є те, що вони майже не мотивовані на навчальну діяльність. Маючи від природи непогані здібності до навчання, вони зовсім не бажають працювати, що призводить до поганої успішності. Багато проблем виникає з такими дітьми вже в початковій школі, тому що вони цілковито не самостійні, не хочуть виконувати домашні завдання, постійно відволікаються на уроках..
         Дуже часто батьки самі виконують домашні завдання за таких дітей.  Такі діти легко попадають до поганих компаній, тому що схильні одержувати задоволення негайно: віддалений результат цих дітей не цікавить, їм потрібен миттєвий.
         Учні інфантильного типу досить прагматичні. У дитячому колективі ці діти на лідерство не претендують: вони слідують або за лідером, або за більшістю. До критики вони ставляться дуже часто байдуже.. Вони не здатні до самокритики, самостійного прийняття рішень. У класних колективах поводяться досить спокійно, дисципліну ж порушують просто за компанію. Головними відмінними рисами цих дітей є пасивність, безвідповідальність. Їхні байдужість і флегматизм зникають, якщо запропонована діяльність цікава та незвичайна.
     Рекомендації класним керівникам
·         уважно вивчити сімейну ситуацію в таких родинах;
·         доручити таким учням виконання завдань, які вимагають від них прояву ініціативи та самостійності;
·         підтримувати їх будь – яке позитивне починання;
·         проводити в класі консиліуми, які висвітлюють  реальне становище таких учнів у дитячому колективі;
·         залучати таких учнів до роботи творчих груп різнобічної спрямованості;
·         вчасно й об’єктивно оцінювати прояви мотивованої моральної поведінки;
·         формувати в батьків таких дітей культуру адекватного сприйняття  власної дитини;
·         активний обмін думками з проблем виховання за участю батьків інших учнів класу.

Контролюючий стиль сімейного виховання.
За контролюючого стилю сімейного виховання формується тривожний соціально – психологічний тип особистості. Цьому сприяють будь – які з таких причин:
  1. Дитина виховується або в дитячому будинку, або в родині опікунів, які досить жорстоко поводяться з нею.
  2. Дитина тривалий час живе без батьків: можливо, вона перебувала в лікарському закладі, де до неї ставилися інакше, ніж у родині.  При цьому дитина могла зазнати стресового стану у зв’язку із жорстокістю дорослих, унаслідок чого замкнулася в собі, стала злою і агресивною.
  3. Батьки автоматично перенесли жорстокий стиль виховання родини, у якій вони виховувалися, на власну сім’ю.
  4. Батьки зважають на думку інших людей про власних дітей і керуються нею.
У таких родинах воля дитини суворо регламентується та контролюється: батьки диктують дитині, як одягатися, з ким дружити, визначають її режим дня. Молодші школярі переносять це досить спокійно, але більш старші протестують проти такого ставлення.
Батьки досить активно застосовують методи покарання: це може бути і командний тон, і гримання, і фізичне покарання, причому часто  жорстоке. У подібних родинах діти позбавлені батьківської ласки, тепла та підтримки.
Такі діти занадто  добре знають свої слабкі сторони та зовсім позбавлені можливості демонструвати чи якимсь іншим чином підкреслювати свої кращі сторони. Якщо ж вряди – годи батьки побачили та відзначили певний вчинок дитини, повз який не можна було пройти, то відразу ж знаходять привід вказати їй на недоліки. Батьки в подібних сім’ях не зважають на думку своєї дитини, говорячи: «Яйця курку не вчать!»
Іноді такі батьки карають свою дитину лише задля демонстрації своєї влади над нею. Вони плекають надію на те, що їхня дитина виросте людиною висо- коморальною. Оскільки поведінка дитини завжди не задовольняє високі батьківські вимоги, то вона росте невпевненою в тому, де і як треба поводитися. Вчинки такої дитини вже в початковій школі можуть бути неадекватними та сприйматися як захисні реакції. Звичайно, у таких учнів виникають проблеми  з навчанням: їхня розумова діяльність позбавлена самостійності, вони не здатні мислити творчо, хоча їм і притаманні творчі здібності, не намагаються боротися за правду, Як наслідок, у них дуже високий рівень тривожності.
Ці діти відрізняються від інших зовні. Вони похмурі, підозрілі, схильні провокувати конфліктні ситуації навіть за відсутністю потреби. Учні такого типу занадто нерішучі та замкнені, але цінують товариство і дружбу: саме заради дружби з кимось вони готові на все. Через жорстокість удома, вони стають грубими та немилосердними до інших.  
Такі школярі не здатні зосереджено працювати протягом 15 – 20 хвилин, однак у початковій школі вони можуть навчатись досить успішно. Якщо згодом педагоги залучатимуть цих дітей до участі у гуртках і секціях, то вони неодмінно потребують  успіху, інакше більше ніколи не підуть на ці заняття. Якщо в них щось не виходить або виходить гірше, ніж в інших дітей, вони спроможні знищити все, що пов’язувало їх з цією роботою, аби більше до неї ніколи не повертатися.
У дітей тривожного типу в колективі складаються досить непрості взаємини. У школі вони часто конфліктують не лише зі своїми однолітками, але й з учителями, що в колективі призводить до їхньої ізольованості.
За дослідженнями психологів, у таких учнів спостерігається гіпертрофована любов до самого себе. Ці діти практично не сприймають зауваження та критику на свою адресу. Найменша спроба з боку дорослих вказати на помилки викликає досить неадекватну реакцію: посмішку або сльози. Вже в початковій школі учнів такого типу дуже часто педагог «переводить» до розряду некерованих і недисциплінованих. Таким дітям із тривожним соціально - психологічним типом властиві прояви таких якостей, як запальність, підозрілість і обережність у взаєминах з людьми, занижена самооцінка, невпевненість у собі, негативне ставлення до будь – якої критики; з позитивних якостей можна відзначити сумлінність, прагнення допомогти близьким, захистити їх.
Рекомендації класним керівникам
  • систематично демонструвати результати позитивної динаміки в навчанні, розвиткові та вихованню таких дітей;
  • сприяти підвищенню самооцінки учнів тривожного типу в очах їхніх батьків;
  • з допомогою різноманітних додаткових навчальних та розважальних заходів розвивати у таких школярів інтелект;
  • навчати учнів плануванню та цілеспрямованості під час самостійної діяльності;
  • висувати до таких учнів лише обґрунтовані вимоги та ставити посильні завдання;
  • за участі дітей та їхніх батьків регулярно аналізувати на зустрічах – співбесідах проміжні результати їхніх досягнень.

Співчутливий стиль сімейного виховання
Умовою формування співчутливого стилю виховання є недостатній матеріальний статок  родини, погані побутові умови, відсутність духовної спорідненості членів родини або одного із батьків. У таких сім’ях дитина змалку залишається без належного нагляду. За відсутністю вікового ігрового матеріалу дитина базує свої ігри на трудових операціях, які виконують її батьки або інші близькі  їй люди. Занадто багато часу такий малюк спостерігає життя батьків. Таким чином, дитина рано починає доросле життя та трудову діяльність, активно допомагаючи батькам. Такі діти переймаються проблемами своїх батьків через плідну та активну працю, однак при цьому вони дуже замикаються на житті родини. Зазвичай такі діти малоактивні, безініціативні, зі звуженим кругозором. У дитячому колективі такі малюки поводяться насторожено, довго придивляються до оточуючих, не бажають говорити а ні про себе, ані про свою родину.
За такого стилю сімейного виховання немає потреби використовувати методи заохочення або покарання: в цій обстановці діти дорослішають досить рано,  бачать і розуміють як труднощі, з якими стикається родина, так і ті радощі, якими вона живе. Потреби дітей у таких родинах задовольняються залежно від можливостей їхніх батьків та в межах розумного, тобто ніхто й ніколи не балує дитину. Батьківське завдання  в таких сім’ях – навчити дитину пристосовуватися до життя у світі, долаючи труднощі та радіючи найменшій, але досягнутій власною працею перемозі. У таких родинах намагаються захистити дитину від зайвих переживань та засмучень, не розповідати про проблеми на роботі, не обговорюють та не засуджують людей, які спричинили ці труднощі. Однак діти все бачать і розуміють своїх батьків, намагаються їх підтримати; більш того, поведінка батьків є для них еталоном і прикладом.
 Іноді педагоги, працюючи з такою дитиною, помилково вважають її нездатною до прояву емоцій – просто вона живе у власному світі, допуск  до якого дозволений тільки дуже близькій людині.
         За будь – яких умов батьки бать не перестають поводитись з дитиною доброзичливо. Саме через це такі діти не охочі до багатолюдних зборищ, після уроків намагаються швидше потрапити додому.  Батьки в таких родинах завжди вдячні вчителям за розумну допомогу та підтримку у вихованні їхньої дитини. У свою чергу педагог теж завжди може покластися на них у своїй діяльності: такі батьки найактивніші члени батьківського комітету й охоче підтримують школу та педагогів у всіх їхніх починаннях.
         За співчутливого стилю сімейного виховання формується інтровертований соціально – психологічний тип особистості.
         Діти інтровертованого типу надзвичайно спостережливі, мають багатий внутрішній світ: вони багато уваги приділяють вивченню поведінки своїх однолітків і дорослих, що формує в них організованість і відповідальність. У певній діяльності це допомагає їм серйозно і подовгу зосереджено працювати, не вимагаючи до себе уваги з боку педагога. У молодшому шкільному віці такі учні можуть виявити підвищену сором’язливість. У спілкуванні з однолітками вони обережні, розмовляють тихо та відповідають на уроці невпевнено, хоча й знають усе. Вони не охоче опиняються в полі зору інших людей.
Класний керівник може доручити їм будь – яку роботу в класі: діти завжди і все виконують сумлінно, вчасно. Такі школярі одержують задоволення від процесу діяльності, однак майже завжди занижують власні здібності, що призводить до важкого початку будь – якої роботи тільки через побоювання, що в них нічого не вийде.
Дитячий колектив для цих дітей має невелике значення: вони не прагнуть вступати з будь – ким у дружні стосунки. З віком вони знайдуть собі у класі друзів, при чому ця дружба може тривати довгі роки. Такі учні не дуже примхливі й не страждають через те, що не мають чогось матеріального (дорогих речей, подарунків тощо).  Особливістю їхнього характеру є досягнення поставленої життєвої мети, не зважаючи на будь – які перепони. Вони шанобливо ставляться до моральних норм, старших людей, завжди думають про вплив їхніх вчинків на інших. Одним із головних недоліків дітей цього типу є відсутність ініціативи, невміння захистити себе,  вразливість  у конфліктній ситуації. Крім того, вони дуже добре приховують власні переживання.  Вони важко переносять критичні зауваження на свою адресу та на адресу своєї родини, особливо, якщо вони не справедливі. З усіх представлених типів особистості цей тип найбільш вольовий. Такі діти стійко переносять життєві труднощі й нікого не обвинувачують у них. Їм властиві такі риси характеру, як чуйність і уважність, правдивість і чесність, ввічливість і врівноваженість; вони також вирізняються терплячістю, ретельністю, самокритичністю.

Рекомендації класним керівникам
  • відсторонити таких учнів від глузувань однолітків (якщо це наявне та пов’язане з матеріальними можливостями їхніх родин);
  • демонструвати їхні особистісні та навчальні досягнення перед класом і батьками;
  • зміцнювати їх  становище в колективі;
  • не виявляти до таких учнів недоречної і нав’язливої жалості;
  • не дозволяти іншим школярам виявляти до таких учнів підвищеної і невиправданої уваги;
  • створювати виховні ситуації, які сприятимуть прояву ініціативи учнів.

Гармонійний стиль сімейного виховання.
Cуть гармонійного стилю виховання вбачається вже в його назві: гармонійний стиль виховання формує гармонійно – соціальний тип особистості.
У таких родинах дитина завжди бажана, батьки задовго до її народження міркують над тим, якою людиною вони хочуть виховати та виростити її. Дитина народжується, виховується і росте в теплій і дружній атмосфері, батьки приділяють велику увагу формуванню традицій і звичаїв родини, яких вони й самі суворо дотримуються: незвичайні святкування днів народження, сюрпризи і подарунки членам родини, концерти і спільні ігри – це і багато іншого формують власну значущість дитини, її вміння жити серед людей. Діти такого стилю виховання вже з раннього дитинства виявляють розважливість і вміння мотивувати свої вчинки, бо батьки мотивовано й усвідомлено поводять себе.
З початкової школи діти такого стилю виховання виявляють чуйність до своїх однолітків, й уважність до прохань дорослих. Характерна риса цих дітей – правдивість, а якщо з якихось причин вони й мають таємницю, то ніколи не викажуть її. Такі діти вміють віддано дружити, у спілкуванні завжди відверті та правдиві, не приховують своїх справжніх почуттів.
Для таких школярів однаково значущім є чи то фізичне, чи то розумове навантаження: на всіх уроках вони виявляють ініціативу та активність. На жаль дехто з учителів вимагає лише чіткого дотримання інструкцій, що творчих дітей не лише дивує, але й ускладнює їхнє спілкування із педагогом. У навчанні такі школярі дуже старанні та відповідальні. Їх не страшить жодна діяльність, якщо вона для них не заважка, при цьому вони не бояться сказати дорослому про те, чи впораються із завданням. Однак таке ставлення до справи не завжди викликає схвалення дорослого.
У таких учнів дуже розвинена адекватна самооцінка: діти не бояться давати слово та тримати його, свою обіцянку вони обов’язково виконують, навіть на шкоду собі. Найчастіше такі діти вибирають собі друзів з важкою долею та позитивно впливають на них. Вони ніколи не розв’язуватимуть конфлікт з позиції сили.
Діти гармонійного типу демонструють абсолютну безстрашність перед будь – якою навчальною діяльністю. Ще з молодшого шкільного віку вони серйозно займаються самовихованням та самоосвітою, ведуть щоденники, описують власні переживання та зміни у собі. У цьому віці вони, як і всі діти, можуть порушувати  дисципліну, але на всі зауваження реагують розумно й беруть їх до уваги.
Почуття самоконтролю та вольові якості в таких учнів виявляються досить рано. Вони завжди успішно виконують як монотонну, так і творчу роботу.  Цим учням властиві такі якості, як урівноваженість і відповідальність, слухняність і поступливість, непримиренність до недоліків і потворних вчинків інших, правдивість, щирість і ввічливість, реальність оцінки власних можливостей і наполегливість у досягненні мети.
         Класному керівникові, на превеликий жаль, не завжди комфортно поруч з такими дітьми. Насамперед це пов’язано з тим, що не всі класні керівники та педагоги впевнені у щирості таких учнів, тому весь час перебувають на сторожі в очікуванні зриву в поведінці таких школярів.. Не завжди подобається педагогам і прямота цих дітей: вони говорять те, що думають без прикрас.
Рекомендації класним керівникам
  • своїми діями та вчинками бути прикладом для дітей;
  • розмовляти з дитиною на рівних, не погрожуючи та не наказуючи;
  • не протиставляти родину дитині та дитину родині;
  • вказуючи дитині про недоліки, не принижувати її гідності й не применшувати її досягнень;
  • чітко визначити першочергові та більш віддалені перспективи розвитку особистості дитини;
  • всіляко підтримати ініціативність та творчість дитини, не зводячи, однак, її в категорію недосяжних учнів;
  • формувати чуттєву сферу, будити почуття прекрасного;
  • демонструвати учневі результати його просувань і досягнень для самого себе на користь інших людей.
Для визначення стилю сімейного виховання використовували ще й більш спростовану модель (за Маккобі і Мартін)

Стилі батьківського виховання
(за Маккобі і Мартін)

Стиль батьківської поведінки
Рівень контролю і теплоти

Характеристика
Авторитетний (демократичний) – твердий контроль за дітьми і одночасно заохочення до спілкування  та обговорення в сімейному колі правил поведінки, встановлених для дитини.
Високий рівень контролю

Теплі стосунки
Батьки визначають і заохочують автономію своїх дітей, відкриті до спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки; допускають зміни своїх вимог у розумних межах. Діти чудово адаптовані, впевнені в собі, у них розвинуті самоконтроль і соціальні навички, вони добре вчаться у школі і мають високу самооцінку
Авторитарний – підкорення власної поведінки суворим правилам і нав’язуванням цих правил дітям, а також виключення дітей з процесу прийняття рішень.
Високий рівень контролю

Холодні стосунки
Батьки віддають накази і чекають, що вони будуть ретельно виконані. Закриті до постійного спілкування з дітьми. Встановлюють жорсткі вимоги і правила, не допускають їхнього обговорення, дозволяють дітям лише в незначній мірі бути незалежними від них. Діти, як правило, замкнуті, дратівливі, інколи схильні до агресії.
Ліберальний – майже повна відсутність контролю за дітьми при добрих, теплих стосунках з ними.
Низький рівень контролю

Теплі стосунки.
Слабко або зовсім не регламентується поведінка дітей; безумовна батьківська любов. Відкриті для спілкування з дітьми, однак комунікація загалом спрямована від дитини до батьків; батьки не встановлюють якихось обмежень; діти схильні до непокори та агресивності; при сторонніх поводяться неадекватно й імпульсивно, невимогливі до себе. У поодиноких випадках діти стають активними, рішучими, творчими людьми.
Індиферентний – відсутність інтересу до виконання батьківських обов’язків
Низький рівень контролю

Холодні стосунки
Батьки не встановлюють для дітей жодних обмежень; байдужі до власних дітей. Закриті для спілкування; через власні проблеми не залишається часу для виховання дітей. Якщо байдужість батьків поєднується з ворожістю, дитина дає волю своїм найбільш руйнівним імпульсам і схильна до девіантної поведінки.

Висновки:
 Безумовно, не можна стверджувати, що проаналізовані стилі родинного виховання суворо регламентовані та дитина цілковито відповідає одній з наведених вище характеристик. Проте ці поради допоможуть класному керівникові та психологу набагато ефективніше та доцільніше побудувати процес виховання та навчання, уникнути помилок і невдач у виховній роботі, передбачити помилки родини в сімейному вихованні та спробувати допомогти їм ці помилки виправити.

         Знання стилів сімейного виховання може істотно вплинути на організацію роботи педагогів з дитячим колективом, допомогти створити ситуацію успіху для багатьох учнів і розв’язати проблеми розвитку деяких дітей.











































Немає коментарів:

Дописати коментар