вівторок, 27 вересня 2016 р.

Стилі сімейного виховання



За будь – яких часів родина відігравала значну роль у виховному процесі; інколи – головну, інколи – поступалася пальмою першості школі та суспільству, але завжди – саме в сім’ї починався процес виховання дитини.
Про сучасну родину багато пишуть і говорять. Адже виховання дітей у ХХІ столітті – процес поєднання плідної та наполегливої праці як сім’ї, так і школи та суспільства.
Розглянемо більш детально особливості стилів виховання, приділивши увагу результатам кожного з них та врахуванню психологом їх у своїй роботі.
Кожен період в історії характеризується певними стилями виховання: залежно від того, в якому типі особистості було зацікавлене суспільство. Стилі виховання в різні історичні епохи вивчали багато вчених, серед яких Я.А. Коменський, Й.Г. Пестолоцці, Ж.-Ж. Руссо та ін..
Отже стилем сімейного виховання слід розуміти характерне ставлення батьків до дитини, які застосовують певні засоби й методи педагогічного впливу, що полягають у своєрідній манері словесного звернення та взаємодії.
На сучасному етапі розвитку освіти  тісна взаємодія сім’ї і школи є одним із пріоритетних напрямків виховання. Такі знання дозволять психологу та класному керівникові визначити, як саме складаються відносини в родині дитини, які методи застосовують батьки для покарання та заохочення, які моральні цінності домінують у родині і – як наслідок – які моральні цінності вона формує, як ставляться батьки до дитини. У психологічній літературі виокремлюють таку стилі сімейного виховання:потуральник, змагальний, розважливий, запобігливий, контролюючий, співчутливий, гармонійний..
На формування стилів сімейного виховання впливають об’єктивні та суб’єктивні фактори, а також генетичні особливості батьків і дитини. На вибір стилю сімейного виховання впливають:
·         типи темпераменту батьків, їхня сумісність;
·         традиції родини, у яких виховувалися самі батьки;
·         науково – педагогічна література, яку читають батьки;
·         рівень освіти батьків.


Потуральний стиль сімейного виховання.
Майже з пелюшок дитині надано повну, безконтрольну свободу дій. Дорослі в таких родинах частіше за все зайняті собою: власними справами, друзями та роботою, їх майже не хвилює душевний стан дитини, вони байдужі до її потреб і запитів, а іноді просто не вважають за потрібне звертати на них увагу.
Непослідовно й невміло такі батьки використовують методи як покарання, так і заохочення: наприклад, карають дитину й відразу ж заохочують її, лишень би вона не засмучувалася та не заважала батькам.
Головний метод виховання в такій родині – батіг та пряник. Взаємини з дитиною будуються таким чином, що мимоволі пророкують її на пошук найбільш вигідних форм взаємодії з оточуючими, стимулюють формування таких якостей, як догідництво, лестощі та підлабузництво.

четвер, 15 вересня 2016 р.

Як побудувати спілкування з тривожною дитиною?



Шкідливі поради або як неможна спілкуватися з тривожною дитиною
Негативні наслідки подібного виховання
Корисні поради або як потрібно спілкуватися з тривожною дитиною
1.Намагайтеся якомога більше вимагати від дитини завищених вимог. Ви не хочете, щоб   ваша дитина була невдахою.
Непосильна діяльність приведе до виснаження нервової системи дитини. Дитина стане непевненою  у собі.
Приймайте  дитину такою, яка вона є, не оцінюйте негативно.
2.Постійно карайте дитину, навіть за незначні провини.
Підвищиться нервозність, дратівливість та страх перед батьками.
Під час покарання не принижуйте дитину, застосовуйте покарання в окремих випадках.
3. Постійно порівнюйте дитину з іншими, більш успішними дітьми, щоб бачили, на кого треба рівнятися.
Дитина стане ще більш невпевненою в собі.
Не порівнюйте дитину з навколишніми (порівнюй  навчальну діяльність дитини тільки з  минулими  її успіхами  і невдачами).
4.У випадку невдачі підкреслюйте її «нікчемність»,  щоб сформувалась звичка опускати руки.
Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть дитину так, щоб вона знала за що.
5.Формуйте у дитини відчуття особистісної слабкості. Називайте її невдахою, невмійкою.
Допоможіть дитині знайти справу по душі, де б вона змогла проявити свої здібності і не відчувала себе ущербною.
6. Насміхайтеся над страхами дитини.

Страхи у дитини ще більше закріпляться.
Допоможіть подолати страхи дитини, здійсніть емоційну підтримку.
7. Під час сумісної роботи з дитиною робіть якомога більше зауважень, збіль -шить кількість окриків, цькувань. 
Безтактність, грубість по  відношенню до дітей підвищує тривожність.
Намагайтеся робити дитині менше зауважень. Частіше звертайтеся до дитини за імям.
8.Ніколи не стримуйте себе, не задумуйтеся довго над тим, що ви говорите дитині, не бійтеся відкрито виражати свій гнів і обурення.
Будьте тактовні  по відношенню до дитини  (не конфліктуйте, не грубіть).
9. Найголовніше – створіть сприятливий психологічний клімат в родині, знижуйте самооцінку дитини, не сприймайте її досягнення.
Намагайтеся створити в родині атмосферу взаємної доброзичливості і взаємодопомоги, тільки тоді ваша дитина зможе відчувати себе спокійною і впевненою у собі.

понеділок, 5 вересня 2016 р.

Тривожні діти


Високий рівень тривожності дитини можна розглядати як варіант несприятливого розвитку її особистості. Тривожність буває ситуативною, але може стати й особистісною особливістю. Тривожність — це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється в підвищеній схильності почуватися занепокоєним за будь-яких життєвих ситуацій, у тому числі тих, які взагалі не можуть викликати тривоги.
Висока тривожність стає стійкою, якщо батьки та вчитель постійно незадоволені навчальною роботою дитини і від них дитина постійно отримує тільки зауваження, докори, інші різновиди негативного оцінювання. Припустимо, що дитина занедужала, відстала від однокласників і їй важко знову розпочати брати участь у процесі навчання. Якщо тимчасові труднощі, які доводиться долати дитині, дратують оточуючих, то у дитини виникає тривожність, острах зробити щось погано, неправильно. Негативний результат можна отримати і в ситуації, коли дитина навчається цілком успішно, але батьки очікують від неї чогось більшого та висувають до неї завищені вимоги, а також якщо навчання шестирічних дітей жорстко регламентовано.
Наслідком збільшення тривожності у дитини є зниження рівня її самооцінки, яке, у свою чергу, спричиняє зниження навчальних досягнень, закріплення неуспіху. Непевність у собі викликає в дитини бажання бездумно дотримувати вказівок дорослого, пасивність, формальне засвоєння здобутих знань, острах виявити будь-яку ініціативу.
За таких умов дорослі можуть припуститися невиправної помилки: незадоволені продуктивністю навчальної роботи дитини, що день у день знижується, вони починають більше зосереджуватися під час спілкування з нею на проблемних питаннях, що підсилює емоційний дискомфорт, який відчуває дитина. Як наслідок маємо зачароване коло: несприятливі особистісні особливості дитини відбиваються на якості її навчальної діяльності, низька результативність цієї діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція, у свою чергу, підсилює сформовані в дитини негативні особливості. Подолати це зачароване коло можна — необхідно змінити настанови й оцінювання батьків і вчителів щодо навчальної діяльності дитини. Близьким дорослим потрібно зосереджувати увагу на найменших досягненнях дитини, не сварячи її за окремі недоліки,— це дозволить знизити рівень тривожності дитини, сприятиме успішному виконанню нею навчальних завдань.